QARAVAN підписує спільну заяву понад 100 ЛГБТК-організацій на підтримку расової справедливості

«Якщо ви нейтральні в ситуації несправедливості, ви обрали бік гнобителя». Ці слова архієпископ Десмонд Туту написав понад 30 років тому. Вони нагадують нам, що байдужість ніколи не допоможе подолати прірву ненависті. І сьогодні вони мають стати закликом до дії для всіх нас і для руху за рівноправність ЛГБТК-людей.

Ця весна жорстко і болісно нагадала нам, що расизм з його стратегічною метою, зверхністю білих, визначає історію США не менше, ніж ідеали, на яких, як ми стверджуємо, тримається наша демократія: справедливість, рівність, свобода.

Ми чули благання Джорджа Флойда, які неможливо забути. Він просив про найпростіше, що потрібно людині, — дати йому дихати, а поліцейський із Міннеаполіса з жорстокою байдужістю притискав коліном його шию.

Ми відчували біль хлопця Бреонни Тейлор, коли він телефонував на 911 після того, як поліцейські Луїсвілла в цивільному вибили двері їхнього дому і вісім разів влучили в неї, поки вона спала в ліжку.

Ми бачили, як білі, що чинили самосуд, застрелили Ахмада Арбері в Брансвіку, штат Джорджія, і знали, що їм вдавалося уникати відповідальності, поки не з'явилося відео, яке обурило всю країну.

Ми бачили, як біла жінка використала расу як зброю: розігравши переляк, вона зателефонувала в поліцію зі скаргою на Крістіана Купера, темношкірого гея, який спостерігав за птахами в Центральному парку.

Ми чуємо і читаємо про вбивства трансгендерних людей — особливо темношкірих трансгендерних жінок — так часто, що назвати це епідемією насильства не буде перебільшенням. Тільки цього року ми втратили щонайменше 12 людей з нашої спільноти: Дастін Паркер, Неуліса Лусіано Руїс, Ямпі Мендес Арочо, Моніка Даймонд, Лексі, Джоанна Метцгер, Серена Анжелік Веласкес Рамос, Лайла Пелаес Санчес, Пенелопа Діас Рамірес, Ніна Поп, Хелле Джей О’Ріган і Тоні Макдейд.

Усі ці випадки суворо нагадують, чому ми зобов'язані підносити голос, коли ненависть, насильство і системний расизм — надто часто безкарно — забирають життя темношкірих.

Робота ЛГБТК-руху принесла значні перемоги: громадянські права ЛГБТК-людей помітно розширилися. Але що користі від громадянських прав без свободи ними користуватися?

Багато наших організацій просунулися в тому, щоб зробити інтерсекційність однією з ключових цінностей, і пообіцяли стати різноманітнішими, справедливішими та інклюзивнішими. Але зараз потрібно йти далі й відкрито взяти на себе зобов'язання: прийняти антирасизм і покінчити зі зверхністю білих. Це невід'ємна частина мети — повної рівноправності ЛГБТК-людей, а не необхідний наслідок нашої місії.

Ми, що нижче підписалися, розуміємо, що не можемо залишатися нейтральними і що одним усвідомленням дій не замінити. ЛГБТК-спільнота не з чуток знає, як це — протистояти поліцейській жорстокості і насильству. Ми відзначаємо червень як Місяць гордості, бо він, зокрема, нагадує про те, як ми опиралися поліцейським переслідуванням і жорстокості в нью-йоркському Stonewall, а ще раніше — в Каліфорнії, коли таке насильство було звичайною справою і нікого не дивувало. Ми пам'ятаємо це як переломний момент, коли ми відмовилися приймати приниження і страх як плату за те, щоб жити повним життям, вільно і відкрито.

Ми знаємо, що означає піднятися і дати відсіч культурі, яка твердить, що ми люди другого сорту, що наші життя не важливі. Сьогодні ми знову об'єднуємося, щоб сказати #BlackLivesMatter, і зобов'язуємося діяти так, як того вимагають ці слова.